ТРУДОВИЙ ДОГОВІР НАДОМНОЇ РОБОТИ
Домашні працівники – це особи, які виконують роботу в домогосподарстві або для домогосподарства.
Відповідно до статті 60-1 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП), надомна робота – це форма організації праці, за якої робота виконується працівником за місцем його проживання, або в інших визначених ним приміщеннях, що характеризуються наявністю закріпленої зони, технічних засобів основних виробничих і невиробничих фондів, інструменту, приладів, інвентарю або їх сукупності, необхідних для виробництва продукції, надання послуг, виконання робіт або функцій, передбачених установчими документами, але поза виробгичими чи робочими приміщеннями роботодавця.
Надомна робота може бути запроваджена виключно для осіб, які мають практичні навички виконання певних робіт або можуть бути навчені таким навичкам.
1.Роботодавець.
Домашній працівник може бути прийнятий лише фізичною особою або домогосподарством, тобто сім’єю чи окремою особою, яка потребує допомоги по господарству. Юридичні особи, такі як підприємства або організації, не мають права укладати трудові договори з домашніми працівниками.
Роботодавець самостійно вирішує, в який спосіб доручити працівникові роботу і контролювати її виконання, та забезпечує достовірний облік виконаної роботи.
2.Форма договору.
Типова форма трудового договору про надомну роботу затверджена наказом Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 5 травня 2021 року № 913-21 «Про затвердження типових форм трудових договорів про надомну та дистанційну роботу». https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0886-21#Text. Відповіді на більш поширені питання щодо застосування типов форми надає Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства України
Із працівником укладається в двох примірниках трудовий договір обов’язково в письмовому вигляді (ст.24 КЗпП), який є основним документом, що засвідчує наявність трудових відносин та визначає права та обов’язки сторін.
На час загрози поширення епідемії, пандемії, необхідності самоізоляції працівника у випадках, встановлених законодавством, та/або у разі виникнення загрози збройної агресії, надзвичайної ситуації техногенного, природного чи іншого характеру дистаційна робота може запроваджуватися наказом (розпорядженням) роботодавця без обов’язкового укладання трудового договору в письмовій формі. З таким наказом (розпорядженням) працівник ознайомлюється протягом двох днів з дня його прийняття, але до запровадження дистанційної роботи.
Під час воєнного стану діє особливе правило, встановлене ст. 2 Закону України від 15.03.2022 № 2136-IX «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (далі – Закон № 2136), відповідно до якого у цей період сторони за згодою визначають форму трудового договору. Тобто, під час воєнного стану дотримання письмової форми трудового договору не обов’язкове. Але, ми, все ж таки, радимо укладати такий трудовий договір у письмовій формі – чим детальніше прописані умови трудового договору, тим менше шансів виникнення суперечок з працівником у майбутньому.
Працівник може розпочати роботу тільки після надання фізичною особою, яка уклала з працівником договір, повідомлення про прийняття на роботу до органів Державної податкової служби за його адресою, відповідно до постанови КМУ від 17.06.2015 № 413 зі змінами.
У разі припинення трудового договору з домашнім працівником фізична особа, яка уклала з ним трудовий договір, повідомляє орган Державної податкової служби за його адресою про факт і підстави припинення укладеного договору протягом трьох днів з дня його звільнення.
3.Місце виконання роботи.
Робоче місце працівника є фіксованим та визначається в трудовому договорі. Робоче місце не може бути змінено з власної ініціативи працівника без погодження з роботодавцем. Рішення роботодавця про відмову в наданні згоди на зміну робочого місця з ініціативи працівника має бути обґрунтованим.
Без згоди роботодавця працівник може змінити фіксоване робоче місце, якщо існує неможливість виконання роботи з незалежних від працівника причин, і працівник про такі обставини повідомив роботодавця не менше ніж за три робочі дні до такої зміни у спосіб, визначений трудовим договором про надомну роботу.
4.Умови надомної роботи.
На працівника поширюється загальний режим роботи підприємства, установи, організації, якщо інше не передбачено трудовим договором.
Тривалість робочого часу не може перевищувати норм , передбачених ст. 50, 51 КЗпП.
Виконання надомної роботи не тягне за собою змін у нормуванні оплати праці та не впливає на обсяг трудових прав працівника.
Забезпечення необхідними для роботи засобами виробництва, матеріалами та інструментами покладається на роботодавця. Працівник у разі використання своїх інструментів має право на компенсацію.
Трудовий договір з домашнім працівником обов’язково має містити:
-прізвище, ім’я, по батькові та адреси роботодавця і домашнього працівника;
-місце роботи;
-дату початку дії трудового договору, а у разі строкового договору – строк його дії;
-опис виду та характеру роботи, достатній для розуміння обсягу трудових обов’язків без спеціальних фахових знань;
-умови оплати праці (розмір, періодичність, строки виплати, спосіб розрахунку, оплата роботи в нічний і надурочний час, у вихідні, святкові та неробочі дні);
-тривалість робочого часу і часу відпочинку, порядок залучення до надурочних робіт, роботи у вихідні, святкові та неробочі дні;
-умови надання щорічної оплачуваної відпустки;
-способи обміну інформацією.
Трудовий договір може передбачати додаткові права, гарантії, соціально-побутові пільги та взаємні зобов’язання сторін, крім передбачених законодавством. Протягом строку дії трудового договору до нього можуть вноситися зміни за згодою сторін виключно у письмовій формі. Сторони самостійно визначають необхідність ведення первинної облікової документації та трудової книжки
5.Податкові зобов’язання роботодавця та працівника.
Згідно з Податковим кодексом України, фізичні особи зобов’язані декларувати й оподатковувати будь-які надходження на банківські рахунки, якщо ці кошти відпадають під визначення доходу (ст.162, ст.164,ст.165 ПКУ), і якщо ці кошти надходять не від податкового агента (п.п.14.1.180, п. 14.1 ст.14 ПКУ).
При офіційному працевлаштуванні (укладанні письмового трудового договору з фізичною особою), домашній працівник має самостійно сплачувати податок на доходи фізичних осіб (ПДФО) за ставкою 18% та військовий збір (ВЗ) за ставкою 5% із заробітної плати за результатами річного декларування, так як фізична особа роботодавець не є податковим агентом (п.168.2.1 ст.168.2 ПКУ).
Якщо домашній працівник бажає мати страховий стаж, він має самостійно укласти договір про добровільну участь у системі загальнообов’язкового державного соціального страхування на термін не менше одного року (ч.2 ст.10 Закону України Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI, далі – Закон № 2464-VI).
Такі відрахування гарантують домашньому працівнику:
- зарахування страхового стажу для майбутньої пенсії:
- право на отримання лікарняних, допомоги у зв’язку з вагітністю та пологами;
- Соціальний захист у разі втрати працездатності.
Єдиний внесок для осіб, які є домашніми працівниками і беруть добровільну участь у системі загальнообов’язкового державного соціального страхування, встановлюється у розмірі 22% суми, що визначається таким платником самостійно, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (ч.14.2 ст.8; п. 1 ч.8 ст.10 Закону № 2464-VI). Працівник самостійно в установлені законодавством терміни надає до контролюючих органів звітність за самостійно нарахованими податками: податком на доходи фізичних осіб, військовим збором, єдиним внеском та самостійно у встановлені законодавством терміни сплачує визначений звітністю розмір податків.
Оформлення трудових відносин і сплата податків домашнім працівником є обов’язковими. https://tax.gov.ua/media-tsentr/novini/926441.html
Автор: Редакція веб-сайту «ОБЛІК ТА ПОДАТКИ»
04.09.2025